ПРЕСС–РЕЛИЗ
05 12 2018
Тому інформуємо про права, якими можуть скористуватися пацієнти в медичній сфері.
Охорона здоров’я у всьому світі сфокусована на організації зусиль громадськості щодо покращення здоров’я населення, фінансування та забезпечення в отриманні персональних медичних послуг. Сьогодні перед українською системою охорони здоров’я поставлено максимально конкретне завдання: при жорстких ресурсних обмеженнях створити якісно нову систему, спроможну забезпечити доступну та якісну медичну допомогу для всіх громадян.
У ст. 3 Конституції України проголошено: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність є найвищою соціальною цінністю», а ст. 49 визначає, що кожен громадянин має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Цією ж правовою нормою визначено, що держава створює умови для ефективного та доступного для всіх громадян медичного обслуговування.
У 1992 р. було прийнято Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Цей документ визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, встановлює права і обов’язки громадян та державні гарантії щодо їх юридичного захисту. Відповідно до законодавства, пацієнт має такі загальні права: право на життя, медичну допомогу, свободу вибору лікаря, методів лікування та лікувального закладу, особисту недоторканість, медичну таємницю, медичну інформацію, допуск інших медичних працівників, членів сім’ї, нотаріуса та адвоката, священнослужителя; незалежну медичну експертизу, відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди, повну інформованість і добровільну згоду на медико-біологічний експеримент, донорство крові та її компонентів, трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів як на спеціальний метод лікування, штучне запліднення та імплантацію ембріона, застосування методів стерилізації, добровільне штучне переривання вагітності, зміну (корекцію) статевої належності, правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я, оскарження неправомірних рішень і дій працівників закладів та органів охорони здоров’я.
Якщо розглянути весь перелік наданих прав, то складається враження, що відносини в системі охорони здоров’я врегульовані. Але, на практиці, порушення прав пацієнтів відбувається досить часто. Найчастіше, проблеми охорони здоров’я пов’язують із недостатністю фінансування. Але досвід інших країн свідчить про те, що, окрім обов’язкового збільшення бюджетного фінансування охорони здоров’я, необхідно змінити саму структуру охорони здоров’я. Незадовільний стан медичного обслуговування населення України, на думку фахівців, пов’язаний із недопрацюванням в організації первинної медико-санітарної допомоги. Безплатне лікування населення України стало практично неможливим через невірний розподіл ресурсів, які виділяються на організацію охорони здоров’я.
Українські законодавці закріпили право пацієнта на відкриту та конфіденційну інфор- мацію про стан здоров’я одразу в кількох нормативних актах: ст. 32 Конституції України ; ст.ст. 5, 11 ЗУ «Про інформацію», ст. ст. 6, 39 ЗУ «Основи законодавства про охорону здоров’я», ст. 4 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», ст. 285 Цивільного кодексу України; ст. 8 ЗУ «Про лікарські засоби» та ін. Пацієнти вправі отримувати своєчасну і достовірну інформацію про стан свого здоров’я, ознайомлення з історією своєї хвороби та іншими доку- ментами, що можуть слугувати для подальшого лікування. Право отримати медичну інформацію про стан неповнолітнього пацієнта мають, зокрема, його батьки. Медичний працівник зобов’язаний надати в доступній формі інформацію про стан здоров’я, мету проведення запропонованих лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, зокрема наявність ризику для життя і здоров’я.
Медична інформація, тобто свідчення про стан здоров’я людини, історію її хвороби, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, зокрема і про наявність ризику для життя і здоров’я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом. Однак лікар зобов’язаний на вимогу пацієнта, членів його сім’ї або законних представників надати їм таку інформацію повністю і в доступній формі. Таким чином, громадяни вправі скопіювати всі сторінки своєї медичної картки (своєї дитини). Інші особи не мають права копіювати чужі медичні картки.
Швидко поставити діагноз можна при умові, що лікар має відомості про початок та роз- виток хвороби. Тому всі вимоги громадян щодо інформації про стан їх здоров’я мають бути задоволені в повному обсязі та без затримки. Законодавчо закріплено право пацієнта на вибір методів лікування: ст.ст. 42, 44 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».
Гостро стоїть питання доступності медичної допомоги в Україні. Доступність медичної допомоги передбачає баланс багатьох факторів: кадри, фінансування, технічні та транспортні засоби, свобода вибору, громадська просвіта, якість і розподіл технічних ресурсів. Постановою Кабінету Міністрів 1996 р. низку медичних послуг було переведено до переліку платних. Навесні 2017 р. були внесені зміни до даної Постанови.
У 2017 році Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» визначено перелік та обсяг гарантованих медичних послуг і лікарських засобів, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок Державного бюджету України. Щороку програма медичних гарантій затверджується Верховною Радою України у складі Державного бюджету.
У зв’язку з реформуванням системи надання первинної медико-санітарної допомоги на місцевому рівні кожен громадянин або родина обирає лікаря, укладає з ним декларацію і отримує чітко прописаний обсяг безоплатних послуг. Повний перелік безоплатних послуг в закладах первинної медичної допомоги розміщено в додатку №1 наказу МОЗ України від 19 03 2018 №504 «Порядок надання первинної медичної допомоги».
Згідно з реформою ліквідована прив’язка до місця проживання. Якщо лікар незадовольняє вимоги пацієнта, тоді він може змінити лікаря.
